Спочатку прочитайте главу книги. А потім приступайте до читання додатково цієї статті. Де купити книгу – дивіться тут: https://book1.ab-lingvo.org.ua/de-kupyty-knyhu/
Як припинити боятися за дитину? Є 4 етапи + 1 інструмент
Усе просто. Давайте по порядку. Чи виникало колись у вас питання: “Чи я не псих? Наче ж ні?! Треба з цим щось робити!”. У вас було так колись? Якщо так, то ви на правильному шляху у своїх міркуваннях. Так буває у більшості. І це значить, що ви…не псих. Якщо ви замислюєтеся, що з цим треба щось робити, – ви – нормальна людина. Це нормально – переживати за свою дитину. Проте що вищий ступінь хвилювань панує над вами, то більша вірогідність якихось психологічних відхилень, які ви можете мати. А от із цим треба щось робити. Або вам допоможе психолог, психотерапевт, психіатр (психолог порадить, якщо вам рівнем вище), або можна спробувати впоратися з проблемою самостійно. Не зможете самі – хутко до спеціалістів! Просто облишити проблему – не вихід!
Перше, що нам необхідно усвідомити, це те, що наші діти обов’язково мають “набити гулі” самостійно. Та й не лише у переносному сенсі. Краще нехай дитина пізнає біль від падіння, розбивши коліно, ніж, не знаючи, що це таке взагалі, вдариться головою, виробляючи карколомний викрутас, коли ви втратите пильність (а ви її обов’язково згодом втратите, хоча б через втому). Пізнавши найменший біль та пізнаючи його з наростанням інтенсивності, дитина, умовно кажучи, не полізе на стіну, згадавши свій попередній досвід падіння з огорожі. Зауважте, він не є негативним! Він цілком позитивний. Надалі дитина буде вже більш обережною. Можливо, їй доведеться ще не раз перевіряти теорію причини та слідства, але щоразу так звана самобезпека дитини посилюватиметься. І не дай Бог у цей природній процес втрутитися батькам зі своєю гіперопікою!
Таким чином, діти готуватимуться до дорослого життя, вчитимуться сприймати труднощі на своєму шляху, йтимуть до перемог. Безцінна практика. Тож батькам слід втручатися опосередковано. Звісно ж, не слід спостерігати бездіяльно, як дитина падатиме з висоти, якщо ви в змозі попередити ситуацію. Але й бігати за велосипедом, коли дитина катається на прогулянці, – не варто. Усе в міру.
Тож що робити батькам?
Важливо розпізнати небажану стурбованість, її надмірність, а не просто її наявність, бо просто хвилюватися – це нормально. Усе робиться дуже просто та потребує вашого самоконтролю.
Перший етап. Проаналізуйте, чи справді на дитину чекає небезпека. Вона йде кататися на велосипеді. Чи означає це, що її обов’язково зіб’є машина, що вона впаде, розіб’є голову, що її заберуть до лікарні тощо!? Я спеціально змалював жахливу картину, щоб ви могли зрозуміти ступінь вашої стурбованості. Тут немає скількохось-бальної шкали. Ви маєте визначити самі. Якщо вас “шкалить” до нестями, – вам радше звернутися до спеціалістів. Читати поради – недостатньо! Поставтеся, будь ласка, до цього максимально серйозно. Я не хочу у жодній мірі вам нашкодити, просто заспокоївши своїми текстами. Тому кажу, що консультація принаймні у психолога – це все ж таки потреба за наявності надмірних хвилювань! Пам’ятайте, ви, батьки, надовго у житті дитини, і вона вас переживе. Тому заспокоюємо нерви; якщо потрібно, приймаємо сидативні та легкі транквілізатори, беремо попкорн – буде цікаво. Стосовно ліків: їх обов’язково має виписати лікар. Не займайтеся самолікуванням. Вам іще доглядати та ростити дитину!
“Раптом з дитиною щось трапиться!” – це такий самий невроз, як і “Чи замкнув я двері? Треба смикнути ручку іще разів чотири!”. І відірвати її до біса. Так само можна зірвати і нерви. До речі ваша тривога передається дитині та шкодить їй. У дорослому житті це точно буде шкідливо для неї. Гіперопіка – це шкода, спричинена дітям самими батьками.
І ще необхідно зауважити, що надмірна опіка, уважність, пильність потрібні, якщо дитина має психофізіологічні особливості. Але на відміну від виховання дітей без таких особливостей батькам особливих дітей обов’язково потрібно спілкуватися з психологами час від часу або навіть регулярно (залежно від ситуації), бо таким батькам не можна нашкодити дитині через своє незнання стосовно поводження з такими особливими дітками!
Другий етап. Відпустіть гальма. Проаналізуйте, чи не обмежуєте ви дитину занадто в будь-чому (спілкування, прогулянки тощо), особливо у тих випадках, коли дитина знаходиться поза вашою присутністю та увагою. Дитина має виходити у світ самостійно. Вона вчиться бути самостійною, лише будучи такою на практиці. Пам’ятайте це.
Ваша віра у дитину надає дитині віри у себе, свої власні сили та здібності. Не піднімайте це у неї!
Третій етап. Припиніть робити ці шкідливі речі: вивчати медичну літературу, інструкції до препаратів, слухати народних цілителів, сусідів та знайомих, у яких були такі самі випадки, як вони думають, або справді пережили жахливий досвід (від нього ніхто не застрахований). Просто перестаньте. Облиште!
Четвертий етап. Вчіться відкладати занепокоєння на потім. От прийде ваш син з прогулянки, тоді як почнете непокоїтися! А зараз – читати журнал, дивитися корисну телепередачу або робити справи по дому (благо їх завжди вдосталь). Коли повернеться дитина, ви побачите, що нічого не трапилося. Щоразу, коли приходять погані думки, негайно “перемикайте тумблер” у своїй голові подумки у правильну позицію – думайте про інше. Не приділяйте страхам більше часу, ніж у вас заплановано. І щоразу зменшуйте цей час. Заспокоїли себе – і зменшили. У цей же час: жодних новин, політики, реклами, випадкових передач. В Інтернеті можна знайти те, що треба, без різного роду непотребу. Коли ж ваша дитина повернеться додому, проблеми вже не буде. Якщо проблема не зникне – це показник, щоб звернутися до спеціаліста.
Є ще один цінний психологічний інструмент
Ведіть щоденник страхів. Звучить жахливо, але більшості людей допомагає, як кажуть психологи (я сам такий веду, допомагає від будь-яких страхів, не лише пов’язаних з дітьми). У ньому опишіть, що вас непокоїть. Письмово спитайте: “Проблемо, звідки ти взялася? Чого хочеш мене навчити?”. І от що перше приходить у голову у якості відповіді Проблеми на вашу адресу, те й пишете. Так, пишете УСЕ. Саме це і є важливо. Потім ви будете це перечитувати, коли з’являтиметься та сама проблема, робитемете дописування. Згодом ви помітите, як страх зникає. Він зійде нанівець, а ваше виписування відтепер викликатиме посмішку.
Працюйте над собою, і у вас усе налагодиться. А головне – у ваших дітей не буде проблем з вами! А це важливо.
Залиште ваш коментар!
Що ви думаєте з приводу глави книги? Вам є що сказати по даній статті? Автор буде вдячний.